Мета:

- узагальнити і систематизувати знання учнів про міфи Давньої Греції, культуру Еллади;
- формувати прагнення до пізнання нового;
- розвивати навички виразного читання, логічне мислення, вміння передавати особливості характеру персонажів;
- виховувати любов до читання, естетичні смаки, почуття поваги до культури інших народів.

Обладнання:

- репродукції картин Тиціана, Ботічеллі;
- картини з зображенням давньогрецьких богів;
- кросворд «Цитата – слово»;
- музика М.Лисенка «Ноктюрн».

Форма проведення: усний журнал.

Місце прведення:класна кімната.

Епіграф:

Учитель:
Діти, ви любите подорожувати? Сьогодні ми з вами здійснимо подорож до Стародавньої Греції сторінками усного журналу.

Учитель:
Уявімо собі Древню Грецію. На березі моря сидить сліпий співець – рапсод, тихенько перебирає струни арфи і розповідає хлопчакам міфи. Перенесемось і ми на сторінках нашого усного журналу в ті далекі часи. Перша сторінка – «Пустельний простір як душа без міфу».

Учитель:
У шелесті листя, у клекоті води, у променях зорі давньому грекові ввижалось щось живе і таємниче. Адже природа, закони якої давня людина не знала, сповнена для неї жахів і загадок. Її уява малювала найфантастичніші істоти, які завжди були сильніші за неї й тримали в своїх руках її життя і добробут.

1 екскурсовод:
Небо населяли грізні чи милостиві до людини боги. Вдень золотокосий бог сонця і світла Аполлон (Феб) мчав небесною дорогою на вогняній колісниці, запряженій білосніжними лебедями, вночі осявала землю його сестра – богиня місяця Артеміда, Еос – зоря в рожевому одіянні звіщала світання.

2 екскурсовод:
А на морі бог Посейдон розбивав хвилі своїм тризубцем, трубили в мушлі тритони, веселилися німфи – океаніди. У лісі та в горах на людину чатували німфи – дріади, сховавшись у кронах дерев, болотні німфи – лімнади, гірські – ореади. Бог Пан міг наслати на кожного неймовірний панічний жах. І навіть під землею, в царстві мертвих, бог Аід і богиня Персефона зустрічали та стерегли мертвих.

3 екскурсовод:
А над усім світом височить гора Олімп, де в оточенні безсмертних богів живе громовержець Зевс, батько і володар всесвіту, цар усіх богів і людей. Але перш ніж стати володарем світу, Зевс змушений був перемогти грізних титанів і скинути їх у Тартар – жахливу безодню, огороджену мідною стіною, мороком ночі та корінням землі. Перенесімося подумки на Олімп, в розкішний палац богів.

Зевс: Я переміг титанів і Тіфона
І скинув їх в Тартар – безодню тьми.
Я людям дав порядок і закони –
Основи світу, що тримають мир.
В моїй руці не спис, а блискавиці,
Бо я володар грому та дощу,
Вони мов кара у моїй десниці –
Порушникам закону не прощу!
Біля воріт палацу на вершині
Гори Олімп, поміж двох чаш ,стою
І стомленій загадками людині
Свої дари черпаю й подаю.
В одній із чаш – добро, життя та щастя,
А в другій – зло, біда і смерть одна.
І байдуже, з якої дам причастя.
Це завжди дар, тож пий його до дна!
3 екскурсовод: Панує всевладний Зевс над людьми і богами.

Посейдон: Божественний мій брате!
Звершителю побід!
Іду тебе вітати
І дякувать за світ,
Підводний світ. Ти, брате,
Віддав його мені.
Там в мене є палати
Чудовії на дні.
Та я люблю змахнути
Тризубцем громовим,
Щоб море трясонути
І землю разом з ним,
Щоб хвилі білопінні
Підняти вище гір
Й розбити об каміння,
Щоб бризки – аж до зір!

1 екскурсовод: Ви вже здогадались, що це – землетрясець Посейдон. Він панує над морями, і хвилі слухаються найменшого поруху його руки, озброєної грізним тризубцем. Своєю вродою цей бог рівний самому Зевсові. Однак Посейдон вічно злий і підозріливий. Його чудове волосся завжди обплітають водорості та мушлі. Посейдона люди здавна боялись, оскільки саме йому підвладні нищівні бурі та землетруси. Моряки уласкавлюють його, як можуть.

Аід: У моєму царстві – морок і страхіття
Бездонні прірви, води забуття.
Ні сонце, ані місяць там не світять.
Нема назад нікому вороття
Із царства смутку та печалі.
І хоч мій світ – тіней померлих лан,
Шанують люди сутінь, його далі,
Бо тлінь – життя, а я над тінню пан.

1 екскурсовод: Це Аід, похмурий брат Зевса, володар підземного царства мертвих, де, за словами Лесі Українки, «… блукає сумна, бліда, безсила, марна тінь». Це душі померлих, які наповнюють царство Аіда стогоном, ледве вловимим, подібним до шелесту зів`ялого листя, гнаного осіннім вітром. Триголовий пекельний пес Цербер, на шиї якого плазують змії, вартує при вході до царства Аіда. Біля його золотого трону стоїть бог смерті Танат із мечем у руках, у чорному плащі, з величезними чорними крилами. Витають у царстві Аіда і боги сновидіння та жахів. Люди бояться і шанують невмолимого і невідворотного бога.

Аполлон: Я бог мистецтв, бог сонця, миру.
Змовкає в захваті земля,
Коли беру я в руки ліру,
А це – ясна сестра моя,
Твоя, о Зевсе, донька рідна –
Місяцелика Артеміда.

Артеміда: Чоло моє вінчає діадема
Із місяцем. Окрасу осяйну,
Аби із світлом не було проблеми,
Вночі я вкотре знову одягну.
А ще я є мисливиця відважна,
Всьому даю життя та цвіт.

3 екскурсовод: Впізнали? Це Аполлон, бог сонця, який стріляє золотим промінням зі срібного лука, та його сестра Артеміда, покровителька полювання та богиня місяця. Вважалося, що Аполлон в оточенні сестер – муз, які покликані сповнювати натхненням митців, живе на горі Парнас. До речі, від слова «музи» походять слова «музей», «музика». Коли Аполлон з музами з являється на Олімп і лунають звуки його ліри, мир і тиша настають на землі: не блискають вогняні стріли в руках громовержця, боги забувають чвари, навіть Зевсів орел тихо дрімає на жезлі свого повелителя. А коли Аполлон, увінчаний лавровим вінком, весело торкається золотих струн, радісний танок богів починається в бенкетній залі. А ще Аполлон – уособлення чоловічої краси.

Афродіта: Богиня величава
Життєвої весни
Потрібна скрізь і всюди.
Недарма славлять люди
Красуню знов і знов.
За це їм милість буде –
Вдихну у їхні груди
Любов! Любов! Любов!
Входить Афіна Паллада.

Афіна Паллада: А ти, Афіна, людям вірний друг.
Ти вчила їх робити колісниці,
Гнуздати коней, сіяти пшеницю,
Подарувала борону і плуг.
Й веретено, і ткацький той верстат,
Що їм приніс і постіль, і одіння,
Ти їм дала своє ясновидіння.

1 екскурсовод: Афродіта й Афіна – богині-суперниці. Афродіта опікується серцем, а Афіна – розумом. Афродіта, зазвичай, оточена голубами, пробуджує в серцях богів і смертних людей любов. А Афіна з нерозлучною совою уособлює собою мудрість і передає людям знання, надихає їх на винаходи. Золотоволоса Афродіта народилася з білосніжного шумовиння морських хвиль, а Афіна – з голови Зевса.

2 екскурсовод: І бенкетують 12 богів – олімпійців разом з іншими божествами, що уособлюють собою всі сили природи, у золотих чертогах, в царстві вічного ясного літа. Божественні слуги підносять їм амброзію та нектар – їжу та напій богів, що дають їм безсмертя та вічну молодість.

3 екскурсовод: На цих бенкетах вирішуються всі справи, визначаються долі світу та людей. Правда, і боги зазнають печалі, але вона швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.

Як ідеал жіночої вроди і чарівності образ Афродіти (Венери) надихав багатьох митців. Один з найвідоміших шедеврів, присвячених їй, картина геніального італійського художника Сандро Ботічеллі «Народження Венери». Художник зобразив ніжну та граційну Афродіту, що пливе на перламутровій мушлі серед зелених морських хвиль. Боги вітру наближають мушлю до берега. Ось-ось богиня ступить на землю, а за нею і любов.

Наступна картина Ботічеллі «Весна». Уся природа радіє появі Диметриної дочки Персефони! Персефона йде до матері, а земля стелить їй під ноги килим із барвистих квітів. Весело співають пташки, знову дзвенять гірські струмки, зеленіють поля.

Якось могутній Зевс-громовержець без тями закохався в дочку фінікійського царя Європу. У подобі бика він викрав кохану і відплив з нею до берегів острова Кріт. Автор цієї картини – Тіціан.

Втіленням одвічної мрії людства про крила став хлопець Ікар. Батько Ікара, Дедал, був змушений утекти з Афін. Його прирекли на вигнання за те, що він нібито із заздрощів зіштовхнув свого учня Талоса з вершини. Сама Афіна Паллада навчила Дедала різних ремесел. Він зводив великі палаци і храми, що вражали всіх своєю стрункою будовою, а для тих палаців і храмів сам різьбив із дерева постаті безсмертних богів. Та митець тяжко сумував за батьківщиною і почувався на острові Кріт рабом. Дедал змайстрував крила, прив язав їх собі та синові на спину і руки. Митець повчав сина перед польотом: «Не можна підніматися дуже високо, бо сонце розтопить віск, і не летіти низько над морем, бо хвилі намочать крила». Та коли Ікар злетів, не послухався батькової настанови, так йому хотілося побачити увесь світ. І загинув Ікар. Острів, де Дедал поховав сина, названо Ікарієм, а море навколо нього – Ікарійським.

По горизонталі:
1) «На світанку Еврисфей послав свого слугу до Геракла з наказом: за один день вичистити зроду-віку нечищені стайні, в яких тримав худобу цар …» (Авгій)
2) «Що ж тепер йому загадати?» – сушив собі голову недолугий цар. І тут йому на допомогу прийшла…(Гера)
3) «Живилися вони не тільки людським м ясом, і жорстокий Діомед велів кидати їм на поживу всіх чужинців, які з являлися…»(поблизу)
4) «Вітаю тебе, Зевсів сину, – привітно мовив Гермес. – Мене послала Афіна Паллада допомогти тобі зійти до царства Аіда. Тримайся за мене, я часто приводжу сюди душі померлих, а тому мені добре відома ця…»(стежка)
По вертикалі:
«Римляни дали ім я Гераклові…»(Геркулес)

Авгієві стайні – справи, які знаходяться в безладі
Нитка Аріадни – можливість, яка допомагає вийти зі скрутного становища
Ахіллесова п ята – слабке місце
Дамоклів меч – загроза, яка нависла
Самозакоханий як Нарцис
Вогонь Прометея – священний вогонь, який палає в душі людини
Гордіїв вузол розрубати – прийняти швидке рішення
Сізіфова праця – марна і безплідна робота (у вигляді квітки, пелюстки – вислови )

Учитель: Культуру Стародавньої Греції не можна уявити без міфів. . Не випадково історію грецького народу ми починаємо з вивчення міфів. Греки володіли чуттям приналежності до великої і давньої цивілізації – Еллади. Нині вона мертва. Але боги, герої, прославлені й оспівані в міфах, залишились в людській пам ‘яті. Грецькі міфи назавжди увійшли до скарбниці світової культури, без них невимовно збіднів би світ живопису, літератури, скульптури. Міфи – це музика душі людини. І дійсно, за словами Ліни Костенко «пустельний простір як душа без міфу». Ми перегорнули останню сторінку нашого журналу. Сподобалась вам ця подорож? На цьому наш позакласний захід завершено.